The Book Pub

Ілюстрація до «Чорної ради» Пантелеймона Куліша, виданої Яковом Оренштайном у Коломиї. Джерело фото: Артколо Цього року відзначаємо 165 років від публікації «Чорної ради», якій передувала поява Кулішевого роману «Михайло Чарнишенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» (1843). У 40-х рр. ХІХ ст. письменник узявся втілювати свій черговий задум – історію про козацьку раду в Ніжині під робочою назвою «Сотник Шрамко і його сини». Перед написанням, за спогадами сучасників, він уважно перечитував Вальтера Скотта та ретельно простудіював джерельну базу – насамперед козацькі літописи Самовидця та Граб’янки, «Історію Малоросії» М. Маркевича, «Історію Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського, архівні документи з монастирів та різноманітних установ, а також фольклорні тексти. 1845 року на сторінках «Современника» було надруковано кілька розділів нового роману. У 1857 р. «Чорна рада» вийшла друком окремою українськомовною книжкою, а також російською мовою в журналі «Русская беседа». Палітурка пер

Джерело інформації

Сергій Жадан отримав Літературну премію Європейського банку реконструкції та розвитку за англомовний переклад роману «Інтернат». Про це йдеться на офіційному сайті EBRD. Премію у розмірі 20 тисяч євро розділять між собою автор роману та його перекладачі – Рейлі Костіган-Хьюмс та Ісаак Стекхаус Уілер. Англомовне видання роману вийшло у видавництві  Yale University Press  минулого року під назвою  The Orphanage. Оригінал книжки з’явився у 2017-му році у видавниці Meridian Czernowitz. Події роману відбуваються на Донбасі протягом трьох зимових днів 2015 року. Тридцятип’ятирічний вчитель української мови, на ім’я Паша, вирушає до міста, щоб забрати звідти свого племінника, який живе в інтернаті. Час для здійснення такої мандрівки, однак, не зовсім вдалий, адже українська армія саме покидає місто, яке оточують сепаратисти.   Загалом цьогоріч до короткого списку премії потрапили твори з 10-ти країн світу. Серед них Білорусь, Чехія, Греція, Угорщина, Польща, росія, Словацька Республіка та Узб

Письменниця та психологиня Катерина Єгорушкіна написала історію для молодшого й середнього шкільного «Мої вимушені канікули», в якій змальовуються дитячі будні в бомбосховищі на тлі повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Книжка вийде друком у видавництві  Vivat  з ілюстраціями Соні Авдєєвої та практичним додатком від дитячої сімейної психологині Світлани Ройз, яка також допомагала консультаціями під час роботи над виданням.    «Мої вимушені канікули» — це написаний простою, лаконічною мовою щоденник 10-річної чи трішки старшої дівчинки Віри. У ньому вона фіксує такі милі речі, як першу усмішку маленького брата чи підготовку до концерту. Але то було раніше, поки в затишний, інтимний простір молодої родини не увірвалась війна. Тепер Віра описує в щоденнику цілковито інші реалії.   Уникати тригерів Універсального рецепту того, як писати дітям про війну, не існує. Утім і психологи, і педагоги, і батьки в більшості погоджуються, що писати й говорити необхідно.   «Не говори

Самі собі принцеси У казках усього світу є конфлікт між мачухою і сиріткою, проте українські казки, що базуються на цьому сюжеті, докорінно відрізняються від інших. Згадайте: у західноєвропейських казках конфлікт завжди розгортається між красунею-мачухою і красунею-сиріткою, про це розповідають і “Попелюшка”, і “Білосніжка”. Врода – головна риса героїнь, герой – багатий чоловік – мав вподобати гарне личко та струнку талію. На Заході бути “на світі всіх милішою та гарнішою” – це питання виживання, адже жінки не мали права наслідування чи права власності, а отже, без прекрасного принца героїня, що прагнула жити довго та щасливо, ніяк не могла обійтись. В Україні інакше: за звичаєвим правом у нас була  материзна  – тобто спадщина передавалася за материнською лінією і йшла тільки за жіночою лінією: ніхто з чоловіків не міг на неї претендувати. Ця традиція брала початок із прадавніх часів і тривала до козацької доби. Що ж цінували в український жінці значно більше за вроду? Відповідь знову

Письменниця Галина Вдовиченко та художниця Анастасія Пономарьова створили разом проєкт терапевтичних історій «Казки на листівках 22». Казки доступні для вільного завантаження на сторінці проєкту https://kazka22.wordpress.com/ , а оскільки за форматом це «казки на листівках», то кожен охочий може роздрукувати собі казку, яка найбільше полюбилася. Галина Вдовиченко писала казки цієї весни і одразу ж їх викладала у себе на сторінці у фейсбуці, а згодом прочитала кілька з них в ефірі акції #ЖивіЧитання на сторінці БараБуки . «Одинадцять моїх, написаних у березні-квітні, плюс одна, яку написала десятирічна дівчинка Ярослава, донька дизайнерки казок на листівках Юлії Балаби», – коментує письменниця. Ілюстрації до казок створила художниця з Маріуполя Анастасія Пономарьова, саме їй належить ідеї проєкту. Анастасія впевнена, що ці казки перш за все – для дітей-переселенців, для дітей, які змушені були покинути свій дім. На думку письменниці, ці казки для всіх дітей. Казки вже втілились в листів

Джерело інформації

День захисту дітей був заснований у 1949 році за рішенням сесії Міжнародної демократичної федерації жінок. Уперше його відзначили у 1950 році в 51 країні світу. В Україні День захисту дітей відзначається згідно з Указом Президента від 30 травня 1998 року. Ставлення до дітей у різні часи не завжди було однаковим, тож до необхідності їх захисту, їхніх прав суспільству потрібно було пройти певний період розвитку, еволюціонувати. У 1924 році Ліга Націй прийняла Женевську декларацію прав дитини. У той час права дітей розглядалися переважно у контексті заходів, яких необхідно було вжити щодо рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми. У 1959 році Організація Об’єднаних Націй ухвалила Декларацію прав дитини, в якій проголошені соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей. Утім, Женевська декларація прав дитини 1924 року та Декларація прав дитини 1959 року мали лише декларативний та рекомендаційний характер, для захисту і забезпечення прав дитини необхідні були конкре