Книга-ювіляр: «Чорна рада» П. Куліша

Ілюстрація до «Чорної ради» Пантелеймона Куліша, виданої Яковом Оренштайном у Коломиї. Джерело фото: Артколо

Цього року відзначаємо 165 років від публікації «Чорної ради», якій передувала поява Кулішевого роману «Михайло Чарнишенко, или Малороссия восемьдесят лет назад» (1843).

У 40-х рр. ХІХ ст. письменник узявся втілювати свій черговий задум – історію про козацьку раду в Ніжині під робочою назвою «Сотник Шрамко і його сини». Перед написанням, за спогадами сучасників, він уважно перечитував Вальтера Скотта та ретельно простудіював джерельну базу – насамперед козацькі літописи Самовидця та Граб’янки, «Історію Малоросії» М. Маркевича, «Історію Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського, архівні документи з монастирів та різноманітних установ, а також фольклорні тексти.

1845 року на сторінках «Современника» було надруковано кілька розділів нового роману. У 1857 р. «Чорна рада» вийшла друком окремою українськомовною книжкою, а також російською мовою в журналі «Русская беседа».

Палітурка першого видання (1857)

Український текст і російський «переклад» становлять, очевидно, переробку однієї з українських редакцій 50-х років, до того ж переклад розлогіший, ніж оригінал. У своїх листах і в післямові до російського роману (статті «Об отношении малороссийской словесности к общерусской») Куліш позиціонує обидва твори ‒ український і російський ‒ як оригінал і переклад, водночас визнаючи за ними усі прикмети самодостатніх текстів. Насправді, як бачимо, спершу було створено російський варіант. Рідною мовою письменник володів значно краще, у листі до І. Срезневського від 21 квітня 1846 р. автор повідомляє, що допрацював уже дві третини «Чорної ради» українською, а далі додає: «Російська мова мене не задовольняє, особливо коли розмовляють мої герої. Я страждаю через кожен вислів. А тут привілля!»

«Чорна рада» стала першим в українській літературі історичним романом. І.Франко назвав її «найкращим твором історичної прози в українській літературі». Одразу після оприлюднення книжка здобула широке визнання.

Роман містить 18 розділів. Автор влучно використав композиційний прийом – подорож героїв. Так письменник зміг показати широку панораму народного життя, різні стани, верстви населення, передати дух епохи: як і чим живе народ у складних обставинах тогочасності. Сюжет «Чорної ради» взято з доби Руїни.  Головний конфлікт роману – боротьба за гетьманську булаву між Якимом Сомком та Іваном Брюховецьким. Це протистояння + участь у ньому інших героїв становить основу сюжету.

Із головною сюжетною лінією тісно переплітається інша, особиста – кохання Петра Шраменка та Лесі Череванівни, до якої сватається Сомко, та викрадення Лесі закоханим у неї Кирилом Туром. Цікава композиція роману. Більшість зустрічей, подій, сутичок, словесних чи збройних, відбувається у дорозі поки полковник Шрам із молодим Петром Шраменком їдуть до Сомка, аби визначитися у бурхливому морі народних пристрастей, викликаних боротьбою за владу. Якщо Сомка автор подає у прикрашеному вигляді, прагнучи показати людину державного розуму, державних інтересів, то Брюховецького він характеризує як підступну, зрадливу та владолюбну натуру. Це політичний авантюрист, особа без честі й совісті.

Цікавою є думка одного з дослідників Кулішевої творчости, Василя Івашкова, щодо ідеї твору: «Провідна ідея роману, думаю, прочитується в кульмінаційній сцені “Чорної ради”, де поле під Ніжином яскраво й недвозначно уособлює Україну, а її грабіжниками та ґвалтівниками виступають як Брюховецький із запорожцями, котрі спровокували цю раду, так і Сомко зі Шрамом – вони на цю провокацію піддалися».

Ідеалізований гетьман Яким Сомко, осмислюючи гіркий досвід Речі Посполитої, усвідомлює, що найбільшу загрозу безпеці держави становить загострення станових суперечностей. На його думку, щоб уникнути розбрату, треба кожній верстві дати певні привілеї: «Нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила». За 14 років поки Куліш писав і редагував твір, він створив багато варіантів. Цілі розділи і сцени, що були вміщені в ранніх редакціях, не ввійшли до фінального тексту. Наприклад, був вилучений великий розділ зі сценою в пекарні, де Шраменко зустрічається із Череванівною і відразу закохується в неї, або розділ, присвячений подіям у Святій Софії. Усі ці зміни зафіксовані в рукописах роману, які збереглися до нині.

Джерело інформації