«Мої вимушені канікули» — виходить нова дитяча книжка про війну

Письменниця та психологиня Катерина Єгорушкіна написала історію для молодшого й середнього шкільного «Мої вимушені канікули», в якій змальовуються дитячі будні в бомбосховищі на тлі повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Книжка вийде друком у видавництві Vivat з ілюстраціями Соні Авдєєвої та практичним додатком від дитячої сімейної психологині Світлани Ройз, яка також допомагала консультаціями під час роботи над виданням.   

«Мої вимушені канікули» — це написаний простою, лаконічною мовою щоденник 10-річної чи трішки старшої дівчинки Віри. У ньому вона фіксує такі милі речі, як першу усмішку маленького брата чи підготовку до концерту. Але то було раніше, поки в затишний, інтимний простір молодої родини не увірвалась війна. Тепер Віра описує в щоденнику цілковито інші реалії.

 

Уникати тригерів

Універсального рецепту того, як писати дітям про війну, не існує. Утім і психологи, і педагоги, і батьки в більшості погоджуються, що писати й говорити необхідно. 

«Не говорити про це — неможливо, бо дітям і дорослим потрібні рефлексії, усвідомлення, потрібна допомога в тому, щоб структурувати свій досвід  — вивести його на поверхню», — зазначає Світлана Ройз. Але коли досвід війни свіжий і гострий, «сюжет, слова, тон, метафори вивіряти складніше набагато, бо взагалі не уявляєш, що може стати тригером для травматичних реакцій». 

Катерина Єгорушкіна та Соня Авдєєва уникають у тексті й ілюстраціях нагнітання, трагізму й нуару, зосереджуючись натомість на протилежному. Підвал, у якому проводить вимушені «канікули» Віра, її рідні та сусіди, обертається на місце людського зближення, взаємодопомоги, осмислення цінностей, долання страху, дорослішання, мрій, самоідентифікації. Він дає відчуття безпеки та захищеності не лише завдяки бетонним перекриттям. Читач поринає в цю парадоксально живильну атмосферу разом із персонажами. 

«Гадаю, будь-який професійний письменник чи письменниця можуть вивести читача на дуже сильні емоції. Але в царині дитячої літератури ми маємо пам’ятати про відповідальність. Що робитиме читач із цими сильними емоціями? Чи зможе дати собі раду? Чи буде поряд мудрий ресурсний дорослий, аби підтримати? Наскільки війна завдала шкоди саме цій дитині? Тому я уникала засобів, які могли би травмувати. Хоча, звісно, це виглядало б яскраво, ефектно, вражало б у саме серце і надовго», — зазначає Катерина Єгорушкіна.

Світлана Ройз звертає увагу на обрану авторкою форму щоденника: «Вона сама по собі терапевтична. Щоденник, що ведеться від особи дитини, допомагає ідентифікуватися. І багато дітей різного віку й дорослих впізнають себе. І можливо, це спонукає їх вести свій щоденник. Травматизація робить наш досвід неусвідомленим, фрагментує пам’ять — нам потрібно її «повертати». І йти від нормалізації різних почуттів, через підтримку до прийняття реальності й надії. Це закладено в структуру книжки. Окрема частина видання — ілюстрації. Тут теж іде рух — від почуття напруги до надії».

 

Діти «відбудовують» Маріуполь

Один із найяскравіших епізодів «Моїх вимушених канікул» — сцена, в якій Віра разом із друзями, розкиданими евакуацією по всій Європі, грають онлайн у «Майнкрафт». 

«Я бачила, як моя донька з друзями збираються онлайн і відбудовують наші зруйновані міста… Днями Даринка почала будувати український Маріуполь зі школою, лікарнею і «Азовсталлю», — розповідає авторка. 

«Узагалі ми з Даринкою часто говоримо про війну. Я вважаю, що складні теми замовчувати не можна: вони все одно залишають сліди в тілі і психіці, і набагато гірше, коли ці впливи неусвідомлені. Тоді психотерапевтам доводиться розкручувати клубок», — додає письменниця. 

Іще до публікації книжка «помандрувала» за кордон. Волонтери у Німеччині переклали «Мої вимушені канікули» та зачитують між композиціями симфонічного оркестру, збираючи кошти на підтримку України. 

Авторка зазначає, що їй важливо донести свої меседжі дорослим і дітям країн Європи, США, Канади й усього світу: «Я хочу, аби, читаючи мою книжку, вони чітко усвідомлювали: це війна, яка відбувається у 2022 році в центрі Європи з такими самими дітьми, як вони». 

Інші книжки про війну

Раніше письменниця і правозахисниця Лариса Денисенко написала книжку «Діти повітряних тривог», герої якої ховаються від російських бомб в укриттях. Вона вийде друком після війни, наразі ж рукопис можна прочитати у вільному доступі.

Також видавництво «Книголав» анонсувало дитячу повість «Це тиха ніч, мій астронавте» Оксани Лущевської — оповідь від імені семирічної дівчинки, яка ділиться з читачами своїми думками та переживаннями впродовж перших десяти днів російського вторгнення в Україну.

У перші тижні війни негативний резонанс спричинила книжка The War: the Children who will Never Get to Read Books («Війна: діти, які більше ніколи не читатимуть книжок»). Національна психологічна асоціація не рекомендувала її для читання дітьми як з України, так і з інших країн. 

Джерело інформації